Головна » Всесвітня історія

Період Консульства й Імперії в історії Франції (14 слайдів)
Вже в грудні 1799 року прийнята нова конституція Франції. Формально Франція залишалася республікою з вельми складною розгалуженою структурою влади. Виконавча влада, права і повноваження якої були значно розширені, вручалася трьом консулам. Перший консул - а ним став Наполеон Бонапарт - обирався на 10 років. Він зосередив у своїх руках фактично всю повноту виконавчої влади. Другий і третій консули мали право дорадчого голосу. Консули на перший раз були поіменно визначені в тексті конституції.
Всі чоловіки, які досягли 21 року, користувалися виборчим правом, але вибирали не депутатів, а кандидатів у депутати. З їх числа уряд відбирав членів місцевої адміністрації і вищих законодавчих органів. Законодавча влада була розподілена між кількома органами - Державною радою, Трибунатом, Законодавчим корпусом - і поставлена в залежність від виконавчої влади. Всі законопроекти, пройшовши ці інстанції, потрапляли в Сенат, члени якого затверджувалися самим Наполеоном, а потім йшли на підпис до першого консула.
Уряду належала й законодавча ініціатива. Крім того, конституція надавала першому консулу право вносити законопроекти прямо в Сенат, минаючи законодавчі органи. Всі міністри були підпорядковані безпосередньо Наполеону.
Фактично це був режим особистої влади Наполеона, але нав'язати диктатуру вдалося лише зберігши основні завоювання революційних років: знищення феодальних відносин, перерозподіл земельної власності і зміна її характеру.
Нова конституція в історії Франції була схвалена плебісцитом (всенародним голосуванням). Підсумки плебісциту були зумовлені заздалегідь. Голосування проходило публічно, на очах у представників нової влади; багато хто тоді вже голосували не за конституцію, а за Наполеона, який набув значної популярності.
Наполеон Бонапарт (1769 -1821) - видатний державний і військовий діяч того часу, коли буржуазія була ще молодим, висхідним класом і прагнула закріпити свої завоювання. Це була людина, що володіла непохитною волею і неабияким розумом. При Наполеоні висунулася ціла плеяда талановитих воєначальників (Мюрат, Ланн, Даву, Ней і багато інших).
Новий плебісцит 1802 року довічно закріпив за Наполеоном Бонапартом пост першого консула. Йому було надано право призначати собі наступника, розпускати Законодавчий корпус, одноосібно затверджувати мирні договори.
Посиленню влади Наполеона Бонапарта сприяли безперервні, успішні для Франції війни. У 1802 році день народження Наполеона був оголошений національним святом, з 1803 року на монетах з'явилося його зображення.
Влада першого консула все більш приймала характер одноосібної диктатури. Логічним результатом було проголошення Наполеона Бонапарта в травні 1804 імператором Франції під ім'ям Наполеона I. Його урочисто коронував сам римський папа.
У 1807 році був скасований Трибунат - єдиний орган, де існувала опозиція бонапартистському режиму. Був створений пишний двір, відновлені придворні титули, введено звання маршала імперії. Обстановка, звичаї, побут французького двору імітували старий дореволюційний королівський двір. Зникло з ужитку звернення «громадянин», зате з'явилися слова «государ», «ваша імператорська величність».
У 1802 році був виданий закон про амністію дворян емігрантів. Повернулася з еміграції стара аристократія поступово зміцнює свої позиції. Більше половини призначених у наполеонівський час префектів за своїм походженням належали до старої знаті.
Поряд з цим французький імператор, прагнучи зміцнити свій режим, створював нову еліту, вона отримала від нього дворянські титули і була всім йому зобов'язана.
З 1808 по 1814 роки було подаровано 3600 дворянських титулів; земельна власність була показником багатства і суспільного становища.
Однак відродження титулів не означало повернення до старої феодальної структури суспільства. Станові привілеї не відновлювалися, законодавство Наполеона закріплювало юридичну рівність.
Всіх своїх братів Наполеон зробив королями в підкорених Францією країнах Європи. У 1805 році він оголосив себе королем Італії. У розквіті своєї могутності в 1810 році Наполеон I через бездітність імператриці Жозефіни почав пошуки нової дружини в одному з царюючих будинків феодальної Європи. У шлюбі з російською принцесою йому було відмовлено.
Але австрійський двір дав згоду на шлюб Наполеона I з австрійською принцесою Марією - Луїзою. Цим шлюбом Наполеон сподівався увійти в сім’ю «легітимних» монархів Європи і заснувати свою династію.
Наполеон прагнув вирішити найгострішу з початку революції внутрішньополітичну проблему - відносини між буржуазною державою і церквою. У 1801 році був укладений конкордат з папою Пієм VII. Католицтво оголошувалося релігією більшості французів. Відділення церкви від держави знищувалося, держава знову зобов'язувалася забезпечити утримання служителям культу, відновити релігійні свята.
Папа в свою чергу визнавав розпродані церковні землі власністю нових власників і дав згоду на те, щоб вищі церковні чини призначалися урядом. Церква ввела особливу молитву за здравіє консула, а потім імператора. Таким чином, церква стала опорою бонапартистського режиму.
У роки Консульства та імперії в історії Франції демократичні завоювання революції в більшості своїй були ліквідовані. Вибори і плебісцити носили формальний характер, а декларації про політичну свободу стали зручною демагогією, що прикривала деспотичний характер правління.
У момент приходу Наполеона до влади вкрай важким було фінансове становище країни: скарбниця порожня, державні службовці вже давно не отримували платні. Впорядкування фінансів стало одним з першочергових завдань уряду. Збільшенням непрямих податків уряду вдалося стабілізувати фінансову систему. Прямі податки (з капіталу) були скорочені, що відповідало інтересам великої буржуазії.
Успішні війни і протекціоністська політика сприяли зростанню експорту. Наполеон нав'язував європейським державам вигідні для Франції умови торгівлі. Всі ринки Європи в результаті переможної ходи французької армії були відкриті для французьких товарів. Протекціоністська ж митна політика захищала французьких підприємців від конкуренції англійських товарів.
В цілому час Консульства та імперії було сприятливим для промислового розвитку Франції.
Сталий у Франції при Наполеоні Бонапарті режим отримав назву «бонапартизм». Диктатура Наполеона була формою буржуазної держави, при якій сама буржуазія виявилася усуненою від безпосередньої участі у політичній владі. Лавіруючи між різними соціальними силами, спираючись на потужний апарат державного управління, влада Наполеона отримала певну самостійність по відношенню до суспільних класів.
Прагнучи об'єднати навколо режиму більшість нації, уявити себе виразником загальнонаціональних інтересів, Наполеон взяв на озброєння народжену Французькою революцією ідею єдності нації. Однак це вже був не захист принципів національного суверенітету, а пропаганда національної винятковості французів, гегемонії Франції на міжнародній арені. Тому в області зовнішньої політики для бонапартизму характерний різко виражений націоналізм. Роки Консульства і Першої імперії відзначені майже безперервними кровопролитними війнами, які вела наполеонівська Франція з державами Європи. У завойованих країнах і васальних від Франції державах Наполеон вів таку політику, яка була спрямована на перетворення їх на ринок збуту для французьких товарів і в джерело сировини для промисловості Франції. Наполеон неодноразово говорив : «Мій принцип - Франція насамперед». У залежних державах в інтересах французької буржуазії загальмовувався економічний розвиток шляхом нав'язування невигідних торговельних угод і встановлення монопольних цін на французькі товари. З цих держав викачувались величезні контрибуції.
Вже до 1806 року Наполеоном Бонапартом була утворена величезна імперія, яка нагадувала про часи Карла Великого. У 1806 році були розгромлені Австрія і Пруссія. Наприкінці жовтня 1806 року Наполеон увійшов до Берліна. 21 листопада 1806 він підписав декрет про континентальну блокаду, який відіграв велику роль у долях європейських країн.
Згідно декрету у всій Французькій імперії і залежних від неї країнах заборонялася торгівля з Британськими островами. Порушення цього декрету, контрабанда англійськими товарами каралися жорстокими репресіями аж до смертної кари. Цією блокадою Франція прагнула розтрощити економічний потенціал Англії, поставити її на коліна.
Однак своєї мети - економічного розтрощення Англії - Наполеон не досяг. Хоча господарство Англії переживало в ці роки труднощі, але вони не носили катастрофічний характер. Англія володіла великими колоніями, мала добре налагоджений контакт з Американським континентом і, незважаючи на всі заборони, широко використовувала контрабандну торгівлю англійськими товарами в Європі.
Важкою виявилася блокада для економіки європейських країн. Французька промисловість не могла замінити більш дешевих і якісних товарів англійських підприємств. Розрив з Англією породив економічні кризи в європейських країнах, що призводило до обмеження збуту в них французьких товарів. Блокада до певної міри сприяла зростанню французької промисловості, але дуже скоро стало ясно, що і французькій промисловості не обійтися без англійських промислових виробів і сировини.
Блокада надовго паралізувала життя таких великих портових міст Франції, як Марсель, Гавр, Нант, Тулон. У 1810 році була введена система ліцензій на право обмеженої торгівлі англійськими товарами, але вартість цих ліцензій була висока. Наполеон використовував блокаду, як засіб охорони французької економіки і як джерело доходів скарбниці.
Наприкінці першого десятиліття XIX століття почалася криза Першої імперії у Франції. Проявом її були періодичні економічні спади, зростаюча втома широких верств населення від безперервних воєн. У 1810-1811 роках у Франції почалася найгостріша економічна криза. Позначалися негативні наслідки континентальної блокади: не вистачало сировини, промислових виробів, росла дорожнеча. Буржуазія переходила в опозицію до бонапартистського режиму. Останній удар по наполеонівської Франції завдали військові поразки 1812-1814 років.
16-19 жовтня 1813 під Лейпцигом відбулася вирішальна битва між армією Наполеона і об'єднаною армією союзних держав Європи. Битва під Лейпцигом отримала назву битви народів. Армія Наполеона була розгромлена.
31 березня 1914 союзна армія вступила в Париж. Наполеон відрікся від престолу на користь свого сина. Однак Сенат під тиском європейських держав прийняв рішення знову звести на французький престол династію Бурбонів - графа Прованського, брата страченого Людовика XVI. Наполеона довічно заслали на острів Ельбу.
30 травня 1814 в Парижі був підписаний мирний договір: Франція позбавлялася всіх територіальних придбань і поверталася до кордонів 1792 року. Договір передбачав скликання міжнародного конгресу у Відні для остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з катастрофою наполеонівської імперії.

   ЗАВАНТАЖИТИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ (2.26Mb)

 

Дана презентація складається з 14 слайдів.

Схожі презентації: